Про що фільм Кіноесей Леоса Каракса, знятий у годарівській манері, – це саморефлексія режисера над своєю фільмографією, яка охоплює понад 40 років. Ідея короткометражного фільму з’явилась під час роботи над проєктом для паризького Центру Помпіду, де планувалась виставка в честь режисера, яка так і не відбулась. У спробах відповісти на питання кураторів – «Де ти, Леосе Караксе?», – його поглинув процес самопізнання. Пошуки режисера вилились у яскраве кінематографічне розмірковування, де особиста історія переплітається зі світовою, а сцени з фільмів – з реальним життям. Навіщо дивитись Це поетичний 40-хвилинний автопортрет Леоса Каракса, з яким він повернувся в Канни після успішної прем’єри мюзиклу «Аннетт» у 2021 році, яка принесла йому нагороду за найкращу режисуру. «Це не я» може здаватись хаотичним реміксом зображень, але це справжня знахідка для синефіл_ок. У стрічці з’являється улюбленець Каракса – актор Дені Лаван у ролі Мсьє Мерде з «Токіо!» та «Корпорації «Святі мотори», який знімався у найвідоміших фільмах режисера («Хлопець зустрічає дівчину», «Погана кров», «Коханці з Нового мосту»). А ще це нагода побачити крихітку Аннетт під звуки Modern Love Девіда Бові, а не звиклих Sparks. Про режисера Леос Каракс (анаграма з імені Алекса Оскара Дюпона) – французький режисер та сценарист. Ще підлітком він писав для Cahiers du Cinéma, одного з найвпливовіших журналів про кіно у світі. У 1984 році Каракс зняв свій повнометражний дебют – «Хлопець зустрічає дівчину», який у Каннах прийняли з захопленням. У фільмографії режисера 6 повних та 5 коротких метрів. Його найуспішніші та найвпізнаваніші роботи – «Корпорація «Святі мотори» (2012) і «Аннетт» (2021). Обидві стрічки змагались за Пальмову гілку в Каннах.