Порфир Кульбабка навчається в інтернаті для важких підлітків. Хлопець ніяк не можу змиритися з оточуючою його несвободою і тричі намагається тікати зі спецшколи. От тільки якщо в перші два рази його повертають назад, то в третє директор придумує нестандартний хід. Відтепер ніхто не женеться за Порфиром, двері школи залишаються відчиненими і сам втікач вперше отримає можливість вибору. «Смужка нескошених диких квітів» зафільмована за повістю Олеся Гончара «Бригантина». В її основі було дослідження письменником життя в інтернатах для важких підлітків. Так у Гончара вийшла історія про те, що доброта та розуміння, є куди важливішим та дієвішим засобом виховання, ніж чисельні заборони. Разом з тим Гончар устами свого героя називав перебування в подібному закладі «режимом напівсвободи», що якоюсь мірою наче віддзеркалювало й тогочасне життя. В той же час для режисера фільму Юрія Іллєнка 70-ті були десятиріччям спокути за період поетичного кіно. В «Смужці нескошених диких квітів» він не міг дозволити собі свободи своїх перших стрічок. Проте певні ідеологічні рамки Іллєнко намагався нівелювати акцентом на бунті юного героя та традиційно вигадливою побудовою кадру й майстерною операторською роботою. Останнє дозволяє говорити про «Смужку нескошених диких квітів», як про важливу складову кінематографічної спадщині Юрія Іллєнка. Разом з тим, цей фільм досі залишається фактично невідомим як широкій аудиторії, так і знавцям українського кіно.