Носатий чоловік, що рясно пітніє, у халаті та домашніх капцях відривається від роялю, кричить оркестрантам «Не смійте реготати!» та стрибає в зал. Музиканти віденського симфонічного оркестру дивляться на нього з захопленням, відвідувачі концерту — із жахом. Він пливе філармонічною залою на спині, наче молодий панк, який переплутав аудиторію, смішно підсмикує штани, викрикує «ну ж бо» і щасливо повертається на сцену, не забувши запитати: «Так, хто мацав мою дупу?»

Джейсон Кларксон Бек, син великого канадського забудовника, у середині 90-х грав у гурті The Shit разом із порно-реперкою Peaches, у 1999-му переїхав до Берліна й сам став репером, взявши собі псевдонім Чіллі Гонзалес, у 2004-му записав популярну платівку найніжнішої фортепіанної музики, у 2009-му потрапив до книги рекордів Гіннесса за найдовший сольний концерт, у 2013-му заробив Греммі за продюсування альбому Daft Punk. Портрет хороший, вартий кіно. Про самого Бека з нього дізнатися майже неможливо — це біографія саме Чіллі Гонзалеса, самопроголошеного «музичного генія», схожого одночасно на Сашу Барона Коена, Тоні Монтану та Великого Лебовські . Це блискучий мелодист, чому порукою всі його фортепіанні пластинки, бог ідіотичного селф-промоушену та хворобливого, досить агресивного гумору. «Shut up and play the piano» — спроба пояснити, як в одній людині можуть так вдало уживатися репер, класичний піаніст, тапер і стендап-комік, до того ж спроба ця абсолютно чарівна.

Фільм демонструється мовою оригіналу з українськми субтитрами!