Ігнат Федорченко повертається до рідного села, яке колись покинув в пошуках кращої долі. Неподалік розкинулася Нова Каховка, будується Каховська гідроелектростанція, а майже всі чоловіки покинули рідні місця заради великого будівництва. Проте разом з ним в рідне село несподівано повернулися і його старі знайомі, які так само не були тут десятки років. Серед них — відомий архітектор, полярний дослідник, льотчик, письменник, заступник міністра, шість полковників… Всі вони зібралися, щоб востаннє поглянути на рідне село.

Сценарій фільму «Поема про море» Олександр Довженко написав вже будучи важко хворим. Проте до останнього він сподівався встигнути зафільмувати цю стрічку. Так само поспішав зафіксувати на плівку панораму Каховського будівництва, в чому йому допомагали хронікери-оператори, які знімали для майбутньої кінострічки перекриття Дніпра, затоплення котловану та інші етапи будівництва.

Врешті решт Довженко закінчив всю підготовчу роботу, але помер напередодні першого дня зйомок. Закінчити фільм викликалася його дружина Юлія Солнцева. Колишня акторка, Солнцева не однаразово допомагала чоловіку на зйомках його фільмів, в тому числі й на «Звенигорі» (1927) «Щорсі» (1939), «Мічуріні» (1949) та «Прощавай, Америко!» (1951). Проте саме «Поема про море» стала її самостійним режисерським дебютом. Хоча, щоб отримати цю можливість, Солнцевій довелося пройти через чисельні бюрократичні перепони та недовіри кіночиновників.

«Поема про море» вийшла на екрани за три роки та викликала справжню полеміку в тогочасній пресі. Одні вважали картину вдалим продовженням довженківського кінематографу. Інші дорікали її помпезності та пафосу. А хтось відзначав її новаторську складову, яка містилася ще оригінальному довженківському сценарії. Сама ж Солнцева після того продовжила свою режисерську кар’єру, зафільмувавши ще чотири стрічки за сценаріями та оповіданнями Олександра Довженка.