У 2002 році «Незворотність» стала найгучнішим скандалом у Каннах. 200 глядачів залишили залу у перші 30 хвилин показу. Пізніше режисер зізнавався, що очікував саме на таку реакцію.

Ось як Ное описує картину: «Оригінальна «Незворотність» розповідала історію у зворотному порядку і заплутувала глядачів. Новий монтаж робить події зрозумілішими, але від того ще більш моторошними. У цій версії не була вирізана жодна подія та збереглися усі діалоги. Тому вона й отримала назву «Незворотність. Повна інверсія». Стрічка 2002 року була головоломкою. Тепер це зрозумілий диптих, що вмістився на обох сторонах вінілової платівки: сторона B — це сучасний ремікс, не такий концептуальний, ніж композиція на стороні А, але з більш виразними та зрозумілими голосами».

Саме після «Незворотності» червоний став впізнаваною фішкою режисера. У сцені з підземним переходом, червоний колір так сильно стискає простір, що робить її по-справжньому нестерпною: у ньому ти починаєш задихатися й впадати в паніку. Додає нестерпності і шум на частоті 28 кГц раз-у-раз, покликаний вселяти у глядача тривогу. Навіть музика Тома Бангальтера з Daft Punk губиться десь за градусом жорстокості історії. Проте саме так народжувався фірмовий стиль Ное.