Колись давно буковинський селянин Русак залишив рідні закарпатські землі і з маленькою дочкою Орисею переїхав до Канади. Саме там пройшла більша частина його життя, там він похоронив свою дочку. Після її смерті Русак вирішує відвідати рідні місця і разом з онукою Орисею повертається до рідного села. В той час як сам Русак намагається згадати минуле та віднайти втрачені зв’язки, Орися закохується в місцевого красеня. Через це знайомство вона несподівано відкриває для себе рідну землю та усвідомлює свою національну ідентичність. Другий фільм, знятий легендарним актором Іваном Миколайчуком. Після «Вавилону ХХ» він знову звертається до болючих на той час питань національної самосвідомості. Проте якщо «Вавилон ХХ» був прямим продовженням поетичного кіно, а сам Миколайчук очевидно надихався роботою Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка, в фільмі «Така пізня, така тепла осінь» він потроху відходить від цього впливу. Поєднуючи поетичні та етнографічні мотиви, режисер вже більш тяжіє до реалізму. Не забуває він й про притаманну поетичному кіно теплоту та гумор, але звертається до національної тематики вже не виключно через образність, але й додає до неї певну критичну відстороненість. Останнє, правда, можна пояснити й тиском радянської цензури, через що Миколайчук та його співавтор сценарію Віталій Коротич неодноразово змушені були переписувати сценарій. Іван Миколайчук сам виконав одну з головних ролей у фільмі (роль сільського красеня Григіра). Роль Орисі зіграла легендарна акторка Галина Сулима, яка в подальшому з’явиться ще в низці знакових стрічок українського кіно, зокрема у картині «Останній бункер» (1991), «Голод-33» (1991), «Вінчання зі смертю» (1992), «Фучжоу» (1993) та «Сьомий маршрут» (1997). Оператором фільму буде Юрій Гармаш, з яким Миколайчук вже працював на фільмі «Вавилон ХХ».