Народно-революційна драма «Полум'я Парижа» була поставлена хореографом Василем Вайноненом на музику Асафьева у 1932 році до чергової річниці Великої французької революції. Переживши злети і забуття, спектакль знову повернувся на сцену Большого театра, тепер в постановці Олексія Ратманського. Не втративши своєї пристрасності і темпераментності, «Полум'я Парижа» набула нових рис, примушуючи глядача поглянути на епохальну подію, якою, без сумніву, була французька революція, через призму життя звичайних людей.

Олексій Ратманський частково використовував оригінальну хореографію Вайнонена, але його балет вийшов про інше: він не про перемогу пролетаріату, а про долі людей на тлі революційної боротьби і зіткнення класів. Глибоко рефлексуючий хореограф, Ратманський в своїх спектаклях часто говорить про зіткнення особистості і суспільства та трагічні наслідки цього зіткнення. У «Полум'ї Парижа» Ратманського є місце революційному екстазу і любові, боям і втратам, вірі в світле майбутнє і краху всіх надій, ліричному адажіо і грандіозному танцю басків, що прийшов у спадок з вистави Вайнонена і зводить з розуму зал в будь-якій країні світу.