У Східній Африці Ребекку Ньянденґ де Мабіор знають як матір Південного Судану. Країна здобула незалежність 2011 року, і більшість своєї короткої історії перебуває в стані війни. Найбільший страх Ребекки — що її чоловік, Джон Ґаранґ, загинув марно разом із мільйонами громадян/-ок Південного Судану. Після років вигнання примарна мирна угода дає їй змогу зробити щось, аби полегшити долю своєї країни. Тим часом донька Ребекки, Акуол, намагається осягнути й прийняти південносуданську ідентичність, адже вона народилася й виросла в екзилі. Акуол вирішує простежити за життям своєї матері з-за об’єктива камери, силою приборкавши особисті страхи. У серці фільму «Немає простого шляху додому» лежить дискусія між поколіннями, що прагне примирити родину та країну. Акуол виявляє, що найглибше прагнення її матері — аби її діти та діти співгромадян/-ок жили повноцінним життям удома, в Південному Судані. Але що означає називати Південний Судан домом?