1941 рік, Зонгулдак. У важких умовах Другої світової війни, згідно із “Законом про трудову повинність” усі чоловіки у віці від 15 до 65 років у селах провінції Зонгулдак змушені були працювати у копальнях. У вир цих подій потрапляють двадцятирічні поети – Музаффер Таїп Услу та Рюштю Онур. Найбільша мрія цих молодих людей – опублікувати свої вірші у журналі “Варлик” і, таким чином, стати відомими. Викладач літератури з ліцею імені Челікеля у Зонгулдаці на ім’я Бехчет Неджатігіль – єдина людина, яка розуміє їх, стає їхнім другом та наставником. Молоді поети зустрічають Сузан, доньку одного із провідних керівників міста Зікрі бея, закохуються у неї та укладають між собою парі. Кожен з них має написати вірша та прочитати його дівчині, виграє той, чий вірш сподобається Сузан, а інший має поступитися.